Публікації

Івано-франківський відеоарт

Анатолій Звіжинський

Перші зразки франківського відеоарту з’явилися у 1993-94 рр. під авторством Моха (Олега Гнатіва) та Тараса Прохаська. Це були «Квіти святого Франциска» та «Втеча в Єгипет». «Одного дня Тарас Прохасько дав мені почитати Апокрифи святого Франциска. Й ідея зняти за ними фільм буквально впала зверху. Напередодні зйомок фільму ми наварили собі каші з конопляним відваром. І коли наступного дня прокинулися, то весь фільм був буквально перед очима. Тож стрічка знімалась частково підсвідомо, частково – спонтанно. Увесь процес відбувався ледь не нон-стопом, майже без дублів. Що перло – те ми й знімали. Покійний Гіа Гонгадзе дав нам тоді камеру і допоміг із монтажем. Потім одеська мистецтвознавець Ута Кільтер взяла цей фільм у Францію на якийсь фестиваль відеоарту, де він був добре сприйнятий. Десь через рік після того хтось із моїх друзів сказав мені, що цю картину крутили по польському телебаченню», - згадує Мох.

 

В рамках міжнародної бієнале «Імпреза-95» навесні 1996 року пройшов фестиваль відео-арту «Ре-візія» (грант ЦСМ Сороса, Київ). «Дивовижно, але ідея проведення відеофестивалю в рамках бієнале все ж таки втілилася. Завдяки зовсім новим хвилям, обставинам, людям. Коли сама «Імпреза» розчинилася на окремі перманентні програми, виявилося, що ідея відеофестивалю точна і має право на життя в контексті всеохопного форуму. А ще 1991 року така думка видавалася абсурдною – 1-2 відеокамери на місто і пошуки зайвої касети в приїжджих з діаспори - це все одно, що розмова про неореалізм з братами Люм’єрами», пригадував Ігор Панчишин, директор бієнале.

 

Було надруковано каталог фестивалю, а його програма складалася з відеоробіт «Вогні великого міста» В’ячеслава Машницького та Володимира Єршихіна, «Молочні сосиски» Василя Цаголова, «Липневе рондо» Андрія Блудова та Валерія Сердюкова, «Квіти святого Франциска» і «Втеча в Єгипет» Гнатіва та Прохаська, а також документального кіно студії Mokran video (КНДР) «Велике життя» та «50 років Трудовій партії Кореї» з колекції північнокорейської молодіжної організації «Промені Чучхе». Фестиваль проходив на свіжому повітрі, на вулиці в гірській місцевості села Делятин. В садку біля хати стояв телевізор, на екрані котрого з відеомагнітофона демонструвалися відеоартефакти, неподалік смажився шашлик і розміщувався стіл з напоями. Без червоних доріжок, без вечірніх гардеробів, без журі, конкурсу та нагород. Відео розчинялося в природі, ставало ще штучнішим, ще профанаційнішим, приреченим на неувагу. Цю акцію можна назвати електронним ленд-артом і порадіти про її недоступність для широкого загалу (глядачі були тільки по запрошеннях). Мистецтво заради мистецтва. Новітні технології чи природна відчуженість, логіка чи чуттєвість, прагматизм чи економія, технології чи екологія та вплив цього всього на свідомість людини розумної. Подальші експерименти з технологіями відео пов’язувалися з перформативними практиками або зі створенням відеоарту.

 

Ігор Панчишин використовував відео у своїх гепенінгах «Пам’ятник братам Гартенбергам», 1996 та «Осіннє листя», 2002 (фестиваль «Культурні герої»). Ростислав Котерлін зробив декілька відеоарт-фільмів до виставки «Рубероїд», 1992 (не збереглися). Олег Гнатів відзняв колективний гепенінг «Трансильванський пес» («Імпреза-1997») авторства Олекси Фурдіяка, Олега Воронка, Григорія Бутенка та ін. і «Музика престарілих ляльок», 2004, з котрих можна зрозуміти, як безшабашно жилося учасникам «станіславському феномену» в часи його розквіту.

 

У 2000-х художники, які працювали з фото, почали експериментувати і з відео. Найпліднішим в цьому жанрі є Ярослав Яновський, учасник багатьох міжнародних фестивалів, керівник аматорської кіностудії. Декілька відеоробіт створила Маріанна Глинська після перебування на стипендії Фулбрайта. Віджеїнгом, візуальним супроводом концертів, виставок, мистецьких та комерційних акцій останні роки активно та успішно займається «VJ group Cube» (Сергій Пілявець, Денис Овчар та ін.). Сміливо й виклично останніми роками доповнює свої інсталяції відеосупроводом Юрій Боринець, переносячи документацію творення об’єктів чи перформансів у виставковий простір.

 

Франківський відеоарт ніколи не претендував на концептуальну самостійність і радше був продовженням журналістських, візуальних, перформативних практик. Тому найчастіше твори відеоарту демонструвалися на колективних мистецьких виставках (акціях) поруч із живописом, фото, перформансами, доповнюючи загальну картину проекту. Так було на «Лагідному тероризмі» (Художній музей, Івано-Франківськ, 2002) в рамках всеукраїнського фестивалю «Культурний герой» (відео Моха «Трансильванський пес» та Едуарда Скрипника «Death»), на «ilovekiev» (галерея «Лавра», Київ, 2010 - відео Ростислава Котерліна «Городська історія») чи «Transforming moments of Origin» (ЦСМ Івано-Франківськ, 2015 - Яновський «On the Hourse 1», «Life is Way», ImLokal «Inspiration», «Plastic Cave», «Lirycal Physics»).

 

«Екологічній темі присвятили своє відео та інсталяцію молоді художниці та художники, які ховають свої імена під назвою Im-Lokal, з Франківська. Навколо пластику і пластик навколо нас. Якщо відео Я. Яновського переважно чб і вимагає монотонного медитативного споглядання, то кольорові фільми Im-Lokal - магічні тріпи в психоделічні краї під доречний звуковий супровід. Навіть опрацьовуючи соціальну тематику (Inspiration), автори роблять це вельми поетично з доброю іронією, витонченим смаком та без агресивності дидактики. З цього може вирости потужна штука, така собі українська Піпілотті Ріст, в хорошому сенсі. Целофанові пакети, пінопласт, штучні замінники, скотч, а також plastic, як замінник щирих стосунків і відвертого спілкування. Урбаністичний і промисловий треш – реакція на індустріалізацію суспільства, артефакти створюються з підручних матеріалів, навіть сміття і те перетворюється на незвичні речі. Таке кіно частіше б крутити по місцевих телеканалах, можливо, й екологічного усвідомлення та побутової естетики в жителів міста побільшало.

 

А ще, паралельно до дійства в приміщенні, візуальний ряд виставки продовжували в міському просторі химерні проекції від VJ group Cube («Δρόμος як вихід», аудіо-візуальна інсталяція, мапінг), котрі красиво й грайливо перетворювали архітектурну колонаду біля ЦСМ в живе полотно ейфорійно магічних експлозій, казкових трансформацій, марень. Архітектуру (як і свідомість) на короткий час виявилося можливим змінити на краще, яскраво розфарбувати сірість, оживити статику монотонності», - з експлікації до виставки.

 

Осібно варто розглянути роботу та творчі здобутки VJ group Cube, котрі, наприклад, в 2007 році організували та провели в арт-кафе «Химера» фестиваль аматорського кіно «КУБ». Варто відзначити їх інтерактивну віджей інсталяцію до другої річниці ЦСМ 2014. Цей колективний гепенінг сподобався багатьом, особливо дітям, бо кожен міг долучитися до намалювання, замалювання підпису на фасаді будинку навпроти кафе, де сиділи учасники дійства. Розфарбовуючи паперовий ескіз – розмальовували фасад будівлі, на котрий проектувався відеосигнал, отриманий з камери, що спостерігала за роботою фарбами. Їхня інсталяція «FeelNothing» в Любліні продовжувала демонстрацію «лагідного» підходу втручання в середовище, коли розфарбувати стіни можна тимчасово, різноманітно, динамічно та ще й під звуки.

 

Наразі експерименти з відео та іншими новітніми технологіями продовжуються. Несподівана, непрогнозована з’ява в місті молодих, цікавих, талановитих Im-Lokal та заснування двох MediaLab в будинках культури, налагодження нових контактів з колегами з України, інтенсифікація творчими обмінами, сподіваюсь, сприятимуть цим процесам. Отож, далі буде.